А.К.Мендель
Мендель Андрій Корнійович народився 16 липня 1930 року в селі Велика Каратуль Переяслівського району Київської області. Батько й мати та старші сестри працювали в колгоспі. Ріс в багатодітній сім’ї. Крім мене були ще три сестри та шість братів. Одна з сестер та два брати-близнюки померли під час німецької окупації. Саме це нещастя вплинуло не вибір майбутньої професії.
Сім класів закінчив в сільській школі, а з восьмого класу навчався в Переяславській школі №2. Кожний день я ходив пішки до школи із села, а це тільки в один кінець 8 км. Влітку працював на збиранні врожаю – косив жито та пшеницю, працював біля молотильної машини, возив зерно на заготівельний пункт. Про роботу нашої сім’ї в 1948 році в газеті «Київська правда» біла надрукована стаття під заголовком «Сім’я патріотів» в якій багато говорилось і про мою працю. Школу закінчив в 1949 році.
В 1949 році поступив в Київський медичний інститут. Після закінчення третього курсу по сімейним обставинам перевівся у Львівський державний медичний інститут, який закінчив в 1955 році.
Після закінчення інституту бува направлений на роботу в Казахстан. Працював хірургом та акушер-гінекологом, а також викладачем в медичному технікумі в місті Щучинськ Кокчетавської області. Там освоїв ази хірургії. Нагороджений знаком «За освоєння цілинних земель».
В 1957 році вступив до аспірантури на кафедру факультетської хірургії Київського медичного інституту. Після закінчення аспірантури та захисту кандидатської дисертації був зарахований на посаду асистента кафедри, а в подальшому був вибраний доцентом. В 1979-80 роках виконував обов’язки завідувача кафедри.
Кандидатська дисертація була присвячена загоюванню ран шлунку, під назвою «Вплив галаскорбіну на загоювання ран шлунку».
Працював в різних напрямках абдомінальної та відновної хірургії. Зокрема багато уваги приділяв розробці та удосконаленню різних аспектів проблеми фалопластики.
Автор більше 100 надрукованих наукових праць, 4 патентів на винахід, співавтор підручника «Хірургія». Наукові дослідження отримували високу оцінку спеціалістів на конференціях та з’їздах, в тому числі і на міжнародних. Хірург вищої категорії. На протязі 5 років був консультантом 4 управління МЗО України.
Співавтор декількох статей, в яких мова йшла про поліпшення підготовки студентів по хірургії. В 1994 році був запрошений в Чікагський медичний Rush інститут для обміну досвідом викладання хірургії. На протязі одного місяця знайомився з роботою цього навчального центру та ділився досвідом роботи Київського медичного інституту.
Серед свої вчителів по хірургії хочу відзначити професора Іщенко Івана Миколайовича, професора Шупика Платона Лукича, професора Матяшина Ігната Михайловича, професора Братуся Василя Дмитровича.
Багато уваги приділяв моєму становленню хірургом і науковим працівником професор Іщенко Іван Миколайович. Як пі час навчання в аспірантурі, так і в період роботи асистентом та доцентом. Це була мудра людина, чудовий хірург. Він володів англійською, німецькою та французькою мовами. Від нього завжди можна було довідатися про найновітніші досягнення світової та вітчизняної хірургії.
Я вдячний долі, що мені довелося працювати і вчитися оперувати у професора Шупика Платона Лукича. Саме від долучив мене до фалопластики, яка стала невід’ємною частиною моїх уподобань. Слід сказати, що ми були піонерами в цій галузі. На операції в нашу клініку приїздили пацієнти з усіх кінців Радянського Союзу. Наш досвід в фалопластиці був одним із найбільших в країні.
Багато знань і умінь було отримано від спілкування з професором Матяшиним Ігнатом Михайловичем. Ігнат Михайлович фанатично відносився до нашої професії. Його можна було зустріти в клініці в любий час доби. Він дуже багато оперував, розробляв нові оперативні втручання. Завдяки йому була організована проктологічна клініка, де колектив кафедри займався розробкою нових напрямків в цьому розділі хірургії.
Особливо теплі слова хочу сказати про професора Братуся Василя Дмитровича. Це був видатний хірург та організатор охорони здоров’я, людина з великої літери. Він дуже чуйно відносився як до медичних працівників, так і хворих, завжди знаходив теплі слова та вирішував різні проблеми, як медичні, так і соціальні. Мені приходилося спілкуватися з ним на різних медичних форумах і навіть жити в одному люксі. Ці вечори я згадую з великою душевною теплотою.
Приходилося на хірургічному шляху часто спілкуватися і отримувати поради по хірургії і науковій роботі з професором Амосовим Миколою Михайловичем. Він на протязі багатьох років приходив в нашу клініку по п’ятницях і колектив кафедри збирався на «посиденьки», на яких обговорювалися різні хірургічні проблеми. До речі, я двічі оперував Миколу Михайловича.
В 1966-1967 роках я працював у Бірмі (тепер М’янма) та в 1976-1878 роках в Ефіопії. Був ведучим хірургом в госпіталях міс Таунджі та Аддис-Абеби, і керівником групи радянських спеціалістів. Це була дуже відповідальна і напружена робота. Приходилося дуже багато працювати. Я виконував понад тисячу операцій за рік. Працюючи за кордоном, я зрозумів, що медицина і хірургія зокрема в нашій країні знаходилися на високому технічному і науковому рівні. Ми проводили оперативні втручання, які не виконувалися в цих країнах, повторно оперували хворих після втручань, проведених в Європейський країнах. Серед населення Бірми ми користувалися великою повагою. До нас зверталися хворі, яким відмовляли іноземні спеціалісти, і, як правило в нашому шпиталі вони отримували необхідну кваліфіковану допомогу.
На прийомі, який влаштувало посольство з приводу закінчення мого контракту наш посол в цій країні А.А. Родіонов заявив: «Я вдячний всім медичним працівникам за тяжку і плідну роботу. Хочу сказати, що для популяризації нашої країни серед населення Бірми ваша маленька група робить більше, ніж весь колектив нашого посольства».
Під час роботи в Ефіопії, крім роботи в місцевому шпиталі, надавав допомогу радянським воїнам-інтернаціоналістам, які в той період знаходилися там. За цю роботу отримав статус учасника бойових дій.
Приблизно 2008 рік.