А.Шпачек
Ні, навіть саме життя не має права на такі картини. Це було настільки незвично, що здавалось нереальним. Восьмеро дітей, старшому лише 12 років, тІльки-но пройшли крізь джунглі й стояли на колінах — вони благали лікаря будь-що врятувати їхнього татка.
І він пообіцяв. Той, хто хоча б раз бачив щось подібне, не може не виграти бій із смертю, навіть коли та готова святкувати перемогу. Він пообіцяв, і це означало, що і вночі не раз виїжджатиме за першим сигналом небезпеки до госпіталю.
Лише на восьмий день з початку кризи хворого доставили в лікарню. Літній бірманець зовсім втратив сили. Це була одна з багатьох невідкладних операцій, які довелось зробити українському хірургові в столиці Шанське’ї держави. Розлитий перитоніт, великий гнояк у печінці — і хоча за технікою втручання було нескладним, несподіванки не виключались. Так і сталось, після операції на іншому мкіу утворився новий небезпечний, гнояк. Місяць тривала боротьба і все ж батько повернувся до своїх дітей.
Тисяча операцій — за ними кілька сот бірманці, для яких вирішувалось питання не лише здоров’я, а й життя. Кілька сот вдячних друзів.
Десять днів хворий юнак перебував у джунглях, два з половиною дні минуло як сталось прободіння шлунка— цю операцію Андрій Корнійович зробив в перший же день по приїзді до Бірми. Двадцятирічну селянку підняв на роги буйвол. Розрив трахеї й стравоходу — знову термінова операція.
А скільки клопотів принесли знахарі й шамани. Трирічній дівчинці перев’язали джгутом палець із гнояком, чоловікові після травми перетягли верьовкою руку — довелось робити часткові ампутації. У дівчини з простим діагнозом — запалення апендиксу — розпочався шок, після того, як шаман виконав у неї на животі свій танок. Все це довелося виправляти ціною немалого напруження й хвилювань.
Рік провів хірург з КМІ А. К. Мендель у госпіталі Сао Сан Хтун, який бірманці називають «російським». За тисячі кілометрів їхали сюди прості селяни. Вони знали, що везти нічого не треба — радянські спеціалісти не візьмуть і приймуть навіть у позаробочий час. Це не подобалось старим місцевим лікарям, які свого часу звикли до платної міедицини. Проте, це було дуже до вподоби простим бірманцям.
Кістково-пластична операція за Пироговим, резекція шлунка за Спасокукоцьким, видалення грижі за Мартиновим — всі ці методики залишив у спадщину лікарям госпіталю український хірург, Охоче навчалась у Менделя бірманська молодь. Молоді лікарі слухали його лекції, брали участь в обходах. До речі, випускники бірманських вузів дуже добре підготовлені. Хоча вони й не мають таких виключних умов для навчання й переняття досвіду як наше студентство. До звання спеціаліста на бірманського лікаря чекає складний шлях — це робота протягом 5—10 років домашнім лікарем і асистентом, згодом стажування протягом 2—3 років за кордоном.
В бірманській операційній дуже суворо дотримуються правил асептики й антисептики. Хірург повністю міняє одяг. Змінює халат перед кожною операцією: Окремо для кожного втручання готується операційний стіл. Проте а палатах хворі лежать у своєму одязі й доступ родичів не обмежений ніякими правилами.
А. К. Мендель вчив і навчався сам. Розширення хірургічного відділення з 25 ліжок до 50, збільшення обсягу оперативної допомоги — все це показники його роботи на бірманській землі.
Робота лікаря одержала офіційне й неофіційне визнання. Офіційне — це подяка радянського посольства в Бірмі, а неофіційне — близько сорока лікарів і пацієнтів, які приїхали на аеродром у Рангуні, щоб проводити свого друга з Радянського Союзу.
«Медичні кадри» 1968 №5 (817), 10 лютого 1968р