Бобров О.Є., Мендель М.А., Нестеренко О.Л. Гострі виразки травного тракту: етіологія, патогенез, класифікація, діагностика (огляд літератури) // Проблемы медицины. — 2000. — №3. — С.12-16.

ГОСТРІ ВИРАЗКИ ТРАВНОГО ТРАКТУ: ЕТІОЛОГІЯ, ПАТОГЕНЕЗ, КЛАСИФІКАЦІЯ, ДІАГНОСТИКА

(огляд літератури)

Гострі виразки (ГВ)  — це поверхневі ураження слизової оболонки органів травної трубки.  На відміну від інших виразок, ГВ є симптоматичними ураженнями і виникають як ускладнення важких захворювань, травм, опіків, оперативних втручань, психоемоційної і фізичної перевтоми, а також у результаті прийому алкоголю, лікарських засобів і деяких інших токсичних речовин (М.С.Савичевский, Ф.И.Бадаев, 1983; В.П.Хохоля, 1988; Л.П.Чепкий и соавт.,  , 1988; В.Ф.Саенко и соавт.  , 1997; G. L. Kauffman, R. L. Conter, 1993).

У літературі такий вид патології описаний, як «стресові виразки», «виразки Curling», «виразки Cushing», ерозивний або геморагічний гастрит, лікарські виразки (стероідні, аспіринові, резерпінові і т.і.), «exulceratio simplex».  При локалізації ГВ у тонкій кишці використовують термін — «виразка Baillie» (C.  Н.Генык, 1980).

Перші дійшовші дотепер згадки про ГВ належать Celsus, який спостерігав їхнє утворення в тяжко поранених під час римських війн.  Шлунково-кишкові кровотечі після обширних опіків були описані Curling у 1842 році.  Перший документально підтверджений опис гострої виразки шлунка, яка розвинулася після струмектомії, належить Т. Billroth (1867).  Трохи раніш, у 1805 році, Baillie описав гостру виразку тонкої кишки (С.Н.Генык, 1980; В.П.Хохоля, 1988).

Детально ГВ і їхні ускладнення освітлені в XIX сторіччі, а до 60-х років XX сторіччя у світовій літературі вже було описано понад 2000 спостережень виразок шлунка і дванадцятипалої кишки і біля 300 спостережень ГВ тонкої кишки (А.А.Шалимов, В.Ф.Саенко, 1972; И.М.Белоусова, 1976; Л.В.Поташов и соавт., 1982).

Згодом було виявлено, що області запалення в шлунку або дванадцятипалій кишці на протязі 72 годин можуть прогресувати до виразок, загрожуючих життю кровотеч або перфорації (A.  J. Czaja et al.,1974). Черепно-мозкові травми, як причина ГВ описані Кушингом у 1942 році. Термін «стресова виразка» запропонований в 1936 році Гансом Сельє і залишається найбільше поширеним.

З кінця 70-х років сталося лавиноподібне наростання кількості публікацій, присвячених такому виду патології, а особистий досвід багатьох авторів обчислюється вже багатьма десятками і навіть сотнями спостережень (В.Ю.Клейза и соавт., 1982; М.С.Савичевский, Ф.И.Бадаев, 1983; Е.И.Парис, Р.М.Иванова, 1984; В.А.Хилько и соавт., 1984). Це у відомій мірі суперечить твердженню Л.А.Смольникова і В.С.Дюкова (1970), К.И.Мышкина і Г.А.Блувштейна (1985), про те, що ГВ діагностуються в основному патологоанатомами під час аутопсії.

ГВ можуть зустрічатися в будь-якому відділі травної трубки.  Ще Selye у 1936 році встановив, що ГВ в експериментальних тварин спостерігаються не тільки в шлунку і дванадцятипалій кишці, але й у тонкій і товстій кишці і навіть у апендиксі.  У літературі описані ГВ стравоходу, дихальних шляхів, сечовивідних шляхів, а також стресові ураження печінки, нирок, підшлункової залози і серця (Л.Г.Харитонов, 1981; С.А.Ромоданов, В.В.Могила, 1989; В.Ф.Саенко и соавт.  , 1997).

Дискусійним є питання і про зрослу частоту утворення ГВ.  Так, Э.В.Луцевич и соавт.  , (1985, 1990) вважають, що в останні роки частота такого виду патології збільшилася.  Інші ж дослідники вважають, що відбулося не  збільшення частоти виразкоутворення, а поліпшилася його діагностика (В.С. Савельєв и соавт.  , 1977; А.А. Пономарев, 1982).  Це в першу чергу пов’язано з впровадженням у клінічну практику волоконних ендоскопів, що значно розширило діагностичні можливості (В.С. Савельев и соавт., 1977).

По статистиці В.П.Хохоли и соавт., (1987) ГВ клінічно виявляються в 1% хворих, на розтині ГВ виявляються в 24% померлих, а при використанні рутинної ендоскопії ГВ діагностуються в 50-100% хворих, що перенесли складні, травматичні оперативні втручання.  За даними K.  Ewe (1981) при рутинному виконанні гастродуоденоскопії ГВ були діагностовані в 54 — 96% важкообпечених хворих, а в 5 — 9,8% із них, вони ускладнювалися кровотечею.  Перфорація ГВ зустрічається в 6 — 7 разів рідше і спостерігається в 1,3 — 2,1 % хворих (А.А. Пономарев, 1982).

За даними В.П.Хохоли и соавт., (1989) ГВ у 83,2% спостережень локалізувалися в шлунку, у 35,4% — у дванадцятипалій кишці, у 12,4% — у стравоході, у 3,6% — у тонкій кишці й у 0,8% — у товстій кишці.

Важливою клінічною особливістю ГВ є їхній прихований перебіг, коли «шлункова симптоматика» затушовується симптомами інших захворювань (А.И.Горбашко и соавт., 1978). Так, за даними А.А.Курыгина и соавт., (1989) тільки 3 із 52 спостерігавшихся ними хворих із ГВ у післяопераційному періоді пред’являли скарги на ниючий біль в епігастральній області і нудоту, хоча в 33 (64%) хворих ГВ ускладнилися профузною шлунково-кишковою кровотечею.  Аналогічні дані наводять А.А.Курыгин и соавт., (1990) які виявили при рутинному ендоскопічному дослідженні утворення ГВ у 70-90% хворих після травматичних абдомінальних операцій, хоча клінічно ці виразки виявлялися не більш ніж у 3% хворих.  Патологоанатоми на підставі секційного матеріалу вказують, що ГВ зустрічаються в 20 — 50% померлих після операцій, хоча до аутопсії наявність ГВ була діагностована не більш ніж у 4,2% хворих (Р.А.Мельников и соавт., 1977; W. Usbeck et al., 1978).

Отже, істинна частота утворення ГВ значною мірою відрізняється від частоти їхньої діагностики по клінічних проявах. Тому статистичні відомості про збільшення частоти ГВ не можуть бути прийняті беззастережно (С.Б.Пинський и соавт., 1985). Це підтверджується і звітами про роботу клінік. Частота виявлення ГВ вище, а статистики більш великі в тих установах, де цілеспрямовано займаються не тільки лікуванням ускладнених ГВ, але прагнуть до їхньої своєчасної діагностики і лікування до розвитку  кровотечі або перфорації (С.А.Муллакандов, 1982; В.С.Земсков и соавт., 1992; В.Ф.Саенко и соавт., 1997).

По локалізації ГВ частіше усього зустрічаються в шлунку. За даними А.К.Агеева (1984), А.А.Курыгина и О.Н.Асанова (1991) — ГВ у 74,1-77,2% хворих розвиваються в дні і кардіальному відділі  шлунка, рідше (7,3-11,1%) — в антральному його відділі, а в 14,8-17,7 % хворих спостерігається множинне ураження різних відділів шлунка і дванадцятипалої кишки.  Найбільше число клінічних спостережень описав В.П.Хохоля (1988), що, при аналізі результатів лікування більш 500 хворих із ГВ, ураження слизової оболонки шлунка виявив у 83,2% із них, дванадцятипалої кишки — у 35,4% , стравоходу — у 12,4%, товстої кишки — у 0,8% хворих, при цьому в 35,4% хворих ГВ локалізувалися одночасно в 2-4 органах

При медикаментозному (частіше усього стероїдному) походженні ГВ їхньою улюбленою локалізацією є дванадцятипала кишка (T.  Lie, 1968; A. Sibilly, P. Boutelier, 1974).

В даний час не вирішене питання про єдину класифікацію ГВ.  В.П.Хохоля и соавт.  , (1982) розрізняють 3 типу ураження слизової оболонки травної системи:

1. Крововиливи в слизову оболонку, що можуть варіювати від дрібних петехій до утворення зливних полів.

2. Ерозії, що характеризуються поверхневою деструкцією слизової оболонки, без проникнення в підслизовий шар.

3. Гострі виразки, при яких округлий, як би «штампований» дефект проникає до підслизового і навіть м’язового шару стінки травної трубки.

Деякі дослідники виділяють четвертий тип ГВ — езофаго-,  гастро- або дуоденомаляцию, тобто некроз усіх шарів стінки порожнистого органа (В.Ф.Саенко и соавт.  , 1997).

У класичній роботі H.  Cushing (1932) уперше патогенез утворення ГВ шлунково-кишкового тракту в 11 хворих після операцій із приводу пухлин головного мозку був пов’язаний із подразненням гіпоталамічної області.  Численні експериментальні, клінічні і секційні дослідження, проведені згодом, підтвердили цю залежність.  Так, було встановлено, що подразнення задньої долі гіпофіза викликає утворення ГВ у шлунку і дванадцятипалій кишці.  При подразненні передньої долі гіпофіза розвиваються істинні виразки шлунка (А.А.Пономарев, А.А.Курыгин, 1987).  Було встановлено, що подразнення гіпофіза призводить до значного зниження рН шлункового соку, причому при подразненні задньої долі це зниження виражене більше, а повернення до норми відбувається повільніше. Іншої думки притримувалися O.Heiskanen, T.Torma (1968), що проаналізували результати лікування 960 хворих із важкою черепно-мозковою травмою. При цьому ГВ, ускладнені перфорацією і кровотечею були діагностовані в 11 (1,1%) хворих, проте виявити кореляцію між утворенням ГВ і областю поразки головного мозку авторам не вдалося навіть на аутопсії.

В даний час установлено, що при важкій черепно-мозковій травмі збільшується рівень гастрину сироватки крові. Цей ефект пояснюють гіперпродукцією кортикостероїдів, зменшенням виробітки мукопротеїнів, що призводить до зниження резистентності слизової оболонки шлунка на фоні підвищеної кислотності шлункового соку.  Іншим механізмом розвитку ГВ при травмі головного мозку є збільшення змісту моноамінів (серотоніну) і вплив його на травний тракт, що призводить до спазму капілярів слизової оболонки шлунка і її ішемії.  У умовах же ішемії, навіть невеликі кількості кислоти сприяють укриванню виразками слизової (С.А.Ромоданов, В.В.Могила, 1989, М.Х.-Б.  Татаршаов и соавт., 1997).

Патогенез ГВ у 10 хворих із великими опіками зв’язують із дефіцитом білка, порушенням кровообігу, внутрішньосудинною мікрокоагуляцією і ішемією слизової оболонки травної трубки (Т.Я.Арьев, 1971; Б.С.Вихриев, Е.И.Парис, 1978; С.А.Муллакандов, 1982; С.С.Шестопалов, 1996; C.  Kirkse et al., 1968; C. McConnell, R. Hummel, 1981).

При дослідженні кислотопродукуючої функції шлунка після травматичних операцій А.А.Курыгин и соавт., (1989), И.С.Осипов (1990) установили, що в першу добу після операції рН шлункового вмісту значно знижувався й у 32% хворих досягав 1,0 і нижче навіть при вихідної гіпо- і ахлоргідрії.  Надалі, при неускладненому перебігу, рН поступово підвищувався і досягав доопераційного рівня до 5-7 доби після операції. У тих випадках, коли післяопераційний період ускладнювався розвитком ГВ, украй низькі показники рН утримувалися протягом 5-7 діб і не нормалізувалися до 13-15 доби після операції, причому утворені ГВ локалізувалися переважно в антральному відділі шлунка (G.Bowen, M.Rees, 1984).

Описаний вище варіант розвитку ГВ у зоні максимальної кислотопродукції характерний для раннього післяопераційного періоду (О.Н.Асанов и соавт., 1990). Розвиток ГВ у більш пізні терміни, особливо на фоні стійкої ахлоргідрії, пояснюють системними нейрогуморальними, метаболічними і мікроциркуляторними порушеннями (О.Н.Скрябін, 1988; R.Mengue, 1981; S.Aridson, U.Haglund, 1984). Ерозивно-виразкові дефекти при цьому локалізувалися в тілі і субкардіальному відділі шлунка (А.И.Горбашко и соавт., 1978; Ю.И.Бондаренко, 1989; Н.М.Кузин и соавт., 1990; O. Lundren 1985).

Значно менше опубліковано робіт, присвячених ГВ тонкої кишки.  Етіологія і патогенез такого виду патології остаточно не встановлені. Сприятливими факторами їхнього розвитку вважають травму, інфаркт кишечнику, нейротрофічні зміни в його стінці, тромбоз і емболію дрібних гілок брижових судин, рефлюкс товстокишкового вмісту в тонку кишку, прийом медикаментозних препаратів, особливо містячих солі калію (И.М.Белоусова, 1976).

У більшості хворих ГВ тонких кишок розташовуються по вільному краю тонкої кишки, а в 8,7% хворих — по брижовому краю. Улюбленими місцями локалізації ГВ є початковий і термінальний відділи тонкої кишки, причому в 22,6% бувають множинні виразки (С.Н.Генык, 1980; В.Ю.Клейза и соавт., 1982).

Діагностика ГВ травної трубки складна, патогномонічних симптомів немає, тому своєчасне розпізнавання такого виду патології можливо тільки при глибокому й уважному вивченні особливостей клінічних проявів (С.А.Шалимов и соавт., 1983).

Ендоскопічна картина ГВ досить характерна. Ерозії і виразки розташовуються, як правило, на набряклій, гіперемованій слизовій оболонці, що відрізняється підвищеною ранимістю і схильністю до кровоточивості, покритою в’язким слизом. Ерозивні ураження, звичайно множинні, округлої форми, діаметром до 0,1-0,2 см, що іноді зливаються в поля діаметром до 2-5 см і більш, без чітких меж. Іноді такого поля займають більшу частину шлунка і дванадцятипалої кишки, при цьому визначається дифузійна кровоточивість практично всієї слизової, що при контакті з ендоскопом посилюється (Ю.М.Панцырев, Ю.И.Галлингер, 1984; О.Н.Скрябин и соавт., 1990).

Гострі виразки частіше бувають округлої, рідше овальної форми.  Навколо ГВ добре помітний яскраво-червоний ободок, але відсутні ознаки періфокального запалення, характерного для хронічної виразки.  Дно ГВ гладке, без грануляцій, краї дефекту слизової гострі.  На дні ГВ найчастіше можливо побачити судину, яка кровоточить.  Після зупинки кровотечі дно ГВ стає блідо-сірим, із виступаючою крапковою судиною темно-коричневого кольору (А.А.Пономарев, А.А.Курыгин, 1987).

За даними J.Le Gall et al. (1976), розвиток ГВ проходить у 4 стадії. При 1-й стадії відзначається гіперемія і крововиливи в слизову оболонку, у 2-й стадії з’являється поверхнева ерозія, у 3-й стадії утвориться одна або декілька ГВ і, нарешті, у 4-й стадії, ці ГВ ускладнюються кровотечею або перфорацією. Динамічність же процесу утворення ГВ підтверджується тим, що в того самого хворого одночасно можливо виявлення, як поверхневих крововиливів і ерозій, так і глибоких ускладнених виразок.

При  ендоскопічному дослідженні встановлено, що в перші 24 години після операції або травми при огляді слизової визначається чередування вогнищ гіперемії і блідості, при цьому виникають поверхневі ерозії розміром до 1-2 мм.  Вже через 48 годин виявляємі морфологічні зміни стають більш значними, при дослідженні можливо знайти практично всі описані вище форми ГВ.  При сприятливих умовах через 10-14 доби відбувається відновлення слизової оболонки, проте, у деяких хворих цей процес затягується до 21-25 днів і навіть 3-6 місяців (В.С.Савельев и соавт., 1977; Э.В.Луцевич и соавт., 1990;  O. Heiscanen, T. Torma, 1968).

Звичайно ГВ травної трубки існують недовго і при сприятливому перебігу основного захворювання, тобто після усунення стресових факторів, досить швидко, протягом 1-2 тижнів, практично безслідно гояться (В.Д.Братусь, 1991). Якщо ж основне захворювання набуває затяжний характер, то перебіг ГВ у 10-12% хворих ускладнюється кровотечею і перфорацією, причому на відміну від хронічних виразок значно частіше спостерігається  сполучення цих ускладнень.  За даними В.Х.Василенко и соавт., (1970) при лікуванні 39 хворих ускладненими ГВ, сполучення кровотечі і перфорації було констатовано в 16 хворих, у спостереженнях А.И.Горбашко и соавт., (1978) така поєднана патологія була діагностована в 14 із 22 хворих із ГВ, а за даними A.  Sibilly, P. Boutelier (1974) — у 35 із 71 хворого.

Першими, а найчастіше і єдиними ознаками розвитку ускладнених ГВ є: гостра серцево-судинна недостатність, задишка, поява болю в епігастрії і за грудиною.  Особливістю є те, що звичайними загальноприйнятими терапевтичними заходами ці симптоми купірувати не вдасться (М.С.Савичевский, Ф.И.Бадаев, 1983; В.П.Хохоля и соавт., 1982).

Важливими ознаками є поява геморагічного виділення через назогастральний зонд і виділення по дренажах умісту травної трубки (И.И.Бачев, 1983). У сумнівних випадках, при підозрі на перфорацію порожнистого органа, можливо скористатися прийомом барвника (метиленовий синій) через рот або ввести його через назогастральний зонд (Л.-Л.Ю.Мачюнас, 1988; Ю.Г.Кадышев и соавт., 1997). Мелена не може вважати ранньою ознакою внутрішньокишкової кровотечі, тому що вона з’являється тільки через 12-14 годин від його початку і зберігається протягом 2 — 3 діб після її зупинки (А.М.Бетанели, 1980) .

Діагностична цінність виявляємого при безпосередньому дослідженні або при рентгенографії пневмоперитонеума невелика, тому що вільний газ завжди залишається в черевній порожнині протягом 5-9 доби після будь-якої порожнинної операції (А.М.Бетанели, 1980; М.Джерота, 1972).

Найбільше інформативним для діагностики ускладнень є ендоскопічне дослідження, що дозволяє в 98,7% хворих діагностувати ГВ шлунка і дванадцятипалої кишки (К.И.Мишкін, Г.А.Блувштейн, 1985; А.И.Горбашко, 1988).  Крім абсолютних ендоскопічних ознак (візуалізація джерела кровотечі, виявлення перфоративного отвору), необхідно враховувати і непрямі ознаки ускладнених ГВ, як-от: зниження тиску повітря в шлунку, відсутність у ньому вмісту, недостатнє роздування шлунка, унаслідок відтоку повітря через перфоративний отвір у вільну черевну порожнину, поява болю в надпліччі після введення повітря в шлунок (Ю.М.Панцырев, Ю.И.Галлингер, 1984) .

З огляду на високу інформативність ендоскопії А.А.Курыгин и соавт.  , (1989) запропонували проводити таке дослідження усім хворим після травматичних операцій кожні 3 дня, а С.Б.Пинский и соавт., (1985) проводили гастродуоденоскопію кожні 6 годин.

У останні роки з’явилися повідомлення про успішну діагностику ГВ, ускладнених кровотечею, із використанням селективної ангіографії (А.А.Пономарев, 1982).  Деякі автори вважають цей засіб більш інформативним, чим ендоскопія, упускаючи, що, по-перше, при ангіографії можливо діагностувати тільки кровотечу, що продовжується, причому з інтенсивністю не менше 0,5 мл/хв, а по-друге, таке дослідження потребує складного устаткування і спеціально навченого персоналу (Л.Ф.Никишин и соавт., 1996). Крім того, ангіографічне дослідження абсолютно протипоказане при непереносимості контрастних речовин, що містять йод.

Не мають практичного значення в диференціальній діагностиці і результати лабораторних досліджень.  У кращому випадку вони сприяють тільки загальній оцінці стану хворого (В.П.Хохоля, 1985).

Отже, саме складності, що виникають при розпізнаванні ускладнень ГВ травної трубки кровотечею і перфорацією, обумовлюють те, що в 34-71,2% хворих діагноз установлюється з запізненням, а в 12-23,7% хворих тільки на аутопсії (Б.С.Вихриев, Е.И.Парис, 1978; С.Н.Генык, 1980; К.И.Мышкин, Г.А.Блувштейн, 1985; В С.Земсков и соавт.  , 1992).

Таким чином, ГВ травного тракту є складною патологією, спроможною призвести до грізних, а часто і летальних ускладнень.  Вивчення питань патогенезу і ранньої діагностики таких уражень є однією з важливих задач сучасної хірургії.

ЛІТЕРАТУРА

1. Агеев А.К. Значение инфекции в развитии острых язв желудка и двенадцатиперстной кишки // Вестн. хирургии. — 1984. — №9. – С.16-20.
2. Арьев Т.Я. Ожоги и отморожения. Л.: Медицина, 1971. – 285 с.
3. Асанов О.Н., Ханевич М.Д., Скрябин О.Н., Щеголева Н.Е. Состояние кровотока слизистой оболочки желудка и тонкой кишки при остром разлитом перитоните // Вестн. хирургии. – 1990. — №8. – С.17-20.
4. Бачев И.И. Кровотечение после операций на желудке // Вестн. хирургии. – 1983. — №5. – С.134-135.
5. Белоусова И.М. Редкие причины желудочно-кишечних кровотечений. М.: Медицина, 1976. – 188 с.
6. Бетанели А.М. Острая хирургическая болезнь живота. Очерки общей семиологии и симптоматической терапии. – Тбилиси: Тбилисский ГИУВ, 1980. – 594 с.
7. Бондаренко Ю.И. Нейрогуморальные, метаболические и микроциркуляторные нарушения в патогенезе стрессорных повреждений желудка и их коррекция. Автореф.дис. … д-ра мед.наук. – М., 1989. – 45 с.
8. Братусь В.Д. Дифференциальная диагностика и лечение острых желудочно-кишечных кровотечений, К.: Здоровья, 1991. – 272 с.
9. Василенко В.Х., Матвеев Н.К., Николаев Н.О. Острые гастродуоденальные эрозии и язвы // Клин.медицина. – 1970. – Т.68. — №4. – С.33-40.
10. Вихриев Б.С., Парис Е.И. Острые язвы пищеварительного тракта у пострадавших от ожогов // Вестн.хирургии. – 1978. — №5. – С.87-91.
11. Генык C.Н. Острые язвы тонкой кишки // Хирургия. – 1980. — №2. –С.94-97.
12. Горбашко А.И. Диагностика и лечение острых пищеводно-желудочно-кишечных кровотечений у больных после операций на желудке // Хирургия. – 1988. — №11. – С. 3-6.
13. Горбашко А.И., Мерзликин Г.С., Данилов А.М., Писарева Т.Н. Острые язвы желудочно-кишечного тракта, осложненные кровотечением и перфорацией // Вестн.хирургии. – 1978. – Т.120. — №1. – С.30-34.
14. Джерота Д. Хирургическое обследование брюшной полости. М.:Медицина, 1972. – 308 с.
15. Земсков В.С., Бобров О.Е., Куба К.И., Пахолюк С.И., Скомаровский А.А. Кровотечение из острых язв желудка и кишечника при хирургическом лечении холецистита // Клин. хирургия. – 1992. — №2. – С.19-21.
16. Кадышев Ю.Г., Литвинов П.Г., Брусницин М.А. Диагностика перфоративных язв гастродуоденальной зоны с использованием фиброгастроскопии и лапароцентеза // Новые технологии в хирургии. – Киев, Арт-График, 1997. – С.21-22.
17. Клейза В.Ю., Нарбутас П.В., Калуйна Г.А., Дайнис Б.Э. Осложнения со стороны органов пищеварения после аллотрансплантации почки // Хирургия. – 1982. — №4. – С.88-90.
18. Кузин Н.М., Рустамов Г.А., Заводнов В.Я., Воронов Л.И. Кровоток и функциональное состояние слизистой оболочки до и после ваготомии // Вестн. хирургии. – 1990. — №6. – С.145-149.
19. Курыгин А.А., Асанов О.Н. Оперативное лечение кровотечения из острых язв и эрозий желудка // Клин. хирургия. – 1991. — №4. – С.45-47.
20. Курыгин А.А., Скрябин О.Н., Бурданов А.П., Вагнер В.К. Острые гастродуоденальные язвы в раннем послеоперационном периоде // Вестн.хирургии. – 1989. – №1. – С.11-13.
21. Курыгин А.А., Успенский В.М., Скрябин О.Н. Острые язвы желудка и двенадцатиперстной кишки, вызванные операциями на желчных путях // Вестн. хирургии. – 1990. — №1. – С.123-125.
22. Луцевич Э.В., Орловский С.П., Шиндяйкин А.П. Перфорация стрессовых язв двенадцатиперстной кишки в экстремальных условиях высотного восхождения // Хирургия. – 1985. — №10. – С.44-46.
23. Луцевич Э.В., Горбунов В.Н., Наумов Б.А., Гуськова И.И. Острые изъязвления слизистой желудка и двенадцатиперстной кишки // Хирургия. – 1990. — №2. – с.149-154.
24. Мачюнас Л.-Л.Ю. Этиопатогенез, клиника и хирургическое лечение язвенной болезни ульцерогенной зоны желудка и двенадцатиперстной кишки. Автореф. дис. … д-ра мед.наук. – Вильнюс, 1988. – 38 с.
25. Мельников Р.А., Бернштейн М.И., Симонов Н.Н. и др. Острые язвы желудка и двенадцатиперстной кишки как осложнения в раннем послеоперационном периоде // Вестн. хирургии. – 1977. — №9. – С.101-106.
26. Муллакандов С.А. Диагностика и лечение эрозивно-язвенных поражений желудочно-кишечного тракта у обожженных (Клинико-экспериментальное исследование). – Автореферат дис. … д.м.н. / 14.00.27 – хирургия/ Киевский государственный институт усовершенствования врачей. – Киев, 1982. – 28 с.
27. Мышкин К.И., Блувштейн Г.А. Кровотечения после операций на органах брюшной полости // Вестн. хирургии. – 1985. — №11. – С.129-131.
28. Никишин Л.Ф., Попик М.П. Клинические лекции по рентгенэндоваскулярной хирургии. Львов: Кобзар, 1996. – 188 с.
29. Осипов И.С. Протеолитическая активность желудочного сока у больных после операций на органах брюшной полости // Вестн. хирургии. – 1990. — №11. – С.45-46.
30. Панцырев Ю.М., Галлингер Ю.И. Оперативная эндоскопия желудочно-кишечного тракта. – М.:Медицина, 1984. – 192 с.
31. Парис Е.И., Иванова Р.М. Желудочно-кишечные кровотечения у обожженных // Хирургия. – 1984. — №4. – С.55-59.
32. Пинский С.Б., Агеенко В.А., Брегель А.И. Острые гастродуоденальные язвы и эрозии, осложненные кровотечением // Хирургия. – 1985. — №10. — С.13-16.
33. Пономарев А.А. Острые послеоперационные гастродуоденальные язвы // Хирургия. – 1982. — №3. – С.82-87.
34. Пономарев А.А., Курыгин А.А. Редкие неопухолевые заболевания пищевода, желудка и двенадцатиперстной кишки. – Л.: Медицина, 1987. – 232 с.
35. Поташов Л.В., Алиев М.А., Седов В.М. и др. Кровотечения из острых и хронических гастродуоденальных язв. – Алма-Ата, 1982. – 334 с.
36. Ромоданов С.А., Могила В.В. Желудочно-кишечное кровотечение после удаления опухолей головного мозга // Клин. хирургия. – 1989. — №12. – С.21-23.
37. Савельев В.С., Буянов В.И., Балалыкин А.С. Эндоскопия органов брюшной полости. – М.: Медицина, 1977. – 246 с.
38. Савичевский М.С., Бадаев Ф.И. Острые язвы желудочно-кишечного тракта после операций на сердце // Хирургия. – 1983. — №12. – С.92-93.
39. Саенко В.Ф., Кондратенко П.Г., Семенюк Ю.С., Велигоцкий Н.Н., Калита Н.Я. Диагностика и лечение острого кровотечения в просвет пищеварительного канала. – Ровно, 1997. – 384 с.
40. Скрябин О.Н. Изменения желудочной секреции и слизистой оболочки желудка и двенадцатиперстной кишки у больных в раннем периоде после хирургических вмешательств на органах брюшной полости. Автореф. дис. … канд.мед.наук. — Л., 1988. – 23 с.
41. Смольников Л.А., Дюков В.С. Острые язвы желудочно-кишечного тракта // Вестн.хирургии. – 1970. – Т.104. — №1. – С.65-68.
42. Татаршаов М.Х.-Б., Булгаров М.М., Аслануков А.А. Лечебная тактика при острых гастродуоденальных кровотечениях // Новые технологии в хирургии. – Киев, Арт-График, 1997. – С.35.
43. Харитонов Л.Г. Язвы пищевода и пищеварительных соустий // Хирургия. – 1981. — №9. – С.8-13.
44. Хилько В.А., Артемов И.В., Хлуновский А.Н. Желудочно-кишечные кровотечения у нейрохирургических больных // Вопр.нейрохирургии. – 1984. — №4. – С.35-39.
45. Хохоля В.П. Лечение и профилактика острых эрозий и язв органов пищеварительного аппарата у хирургических больных. Автореф. … д.м.н. 14.00.27 / Киевский государственный институт усовершенствования врачей. Киев, 1985. – 27 с.
46. Хохоля В.П. Острые эрозии и язвы органов пищеварения у хирургических больных // Хирургия. – 1988. — №3. – с.44-49.
47. Хохоля В.П., Радченко Л.В., Тупикин В.Г., Полищук Ю.Э. О частоте острых гастродуоденальных эрозий и язв после оперативных вмешательств на кровеносных сосудах // Клин.хирургия. – 1982. — №8. – С.38-42.
48. Хохоля В.П., Саенко В.Ф., Доценко А.П., Грубник В.В. Клиника и лечение острых язв пищеварительного канала. – Киев: Здоров’я, 1989. – 168 с.
49. Чепкий Л.П., Хохоля В.П., Блихар Т.Е., Безродный Б.Г. Роль эпидуральной анестезии в предупреждении образования острых послеоперационных эрозий и язв желудка и двенадцатиперстной кишки // Клин. хирургия. – 1988. — №12. – С.27-29.
50. Шалимов А.А., Саенко В.Ф. Хирургия желудка и двенадцатиперстной кишки. Киев: Здоровья, 1972. – 355 с.
51. Шалимов С.А., Брындиков Л.Н., Копчак В.М. Показания к релапаротомии при кровотечениях после операций на органах гепатопанкреатодуоденальной зоны // Хирургия. – 1983. — №8. – С.117-118.
52. Шестопалов С.С. Лечение желудочно-кишечных кровотечений у тяжелообожженных // Первый конгресс ассоциации хирургов им. Н.И.Пирогова. – Ташкент: Шарк, 1996. – С.67-68.
53. Aridson S., Haglund U. Acute gastric ulceration in septic shock // Scand.J.Gastroent. – 1984. – V.19. – P.46-47.
54. Bowen G., Rees M. Acute stress ulceration of the stomach // Scand.J.Gastroent. – 1984. – V.19. – P.29-31.
55. Cushing H. Peptic ulcer and the interbrain // Surg. Gynec. Obst. – 1932. – N55. — P.1-34.
56. Czaja AJ, McAlhany JC, Pruitt BA. Acute gastroduodenal disease after thermal injury. N Engl J Med 1974;291:926-8.
57. Ewe K. Prophylaktishe Massnahmen in der Gastroenterologie // Internist (Berl.). – 1981. – Bd.22. – H.2. – S.86-92.
58. Heiskanen O. , Torma T. Gastrointestinal ulceration and hemorrhage Associated with severe brain injury // Acta chir. scand. – 1968. – V.134. – N7. – P.562-566.
59. Kauffman G.L., Conter R.L. Stress ulcer and gastric ulcer // Surgery: Scientific principles and practice / Ed. L.J.Greenfield. – Philadelphia:Lippincott, 1993. – P.689-702.
60. Kirkse C.T.D., Moncrief C.J.A., Pruitt M.B.A., O’Neill J.A. Gastrointestinal comlications in burns // Amer.J.Surg. – 1968. – V.116. – N.5. – P.627-633.
61. Le Gall J.R., Mignon F.Ch., Rapin M., et al. Acute gastroduodenal lesions related to severe sepsis // Surg.Gynec.Obstet. – 1976. – V.142. – N.3. – P.377-380.
62. Lie T.S. Das Steroidulcus: seine Pathogenese, Haufigkeit, Localization und Geschlechtszugehorigkeit // Zbl.Chir. – 1968. – Bd.93. – H.8. – S.306-317.
63. Lundren O. Gastric mucosal hemodynamics // Gastroent.Clin.Biol. – 1985. – V.9. – P.26-29.
64. McConnell C., Hummel R. Perforating Curling’s ulcer rare but lethal complication // Burns. – 1981. – Vol.7. – N.3. – P.203-207.
65. Mengue R. Role of gastric mucosal energy metabolism in the etiology of stress ulceration // World.J.Surg. – 1981. – V.5. – P.175-180.
66. Sibilly A., Boutelier Ph. Les complications digestives du stres // J. Chir. (Paris). – 1974. – Vol.108. – N.1/2. – P.117-134.
67. Usbeck W., Schreiber U., Werner G. Uber unerkannt Perforationen von Magen- und Duodenalulzera nach operativen Eingriffen // Zbl.Chir. – 1978. – Bd.103. – H.14. – S.918-922.

РЕЗЮМЕ

ГОСТРІ ВИРАЗКИ ТРАВНОГО ТРАКТУ: ЕТІОЛОГІЯ, ПАТОГЕНЕЗ, КЛАСИФІКАЦІЯ, ДІАГНОСТИКА

(огляд літератури)

В статті наведений аналіз літературних даних з питань частоти виникнення, локалізації, патогенезу, клініки та діагностики гострих (стресових) виразок шлунково-кишкового тракту. В історичному аспекті автор викладає прогрес поглядів на вказані питання, вказує на невирішені проблеми в розумінні етіології та патогенезу гострих виразок.

РЕЗЮМЕ

ОСТРЫЕ ЯЗВЫ ПИЩЕВАРИТЕЛЬНОГО ТРАКТА: ЭТИОЛОГИЯ, ПАТОГЕНЕЗ, КЛАССИФИКАЦИЯ, ДИАГНОСТИКА

(обзор литературы)

В статье произведен анализ литературных данных по вопросам частоты возникновения, локализации, патогенеза, клиники и диагностики острых (стрессовых) язв желудочно-кишечного тракта. В историческом аспекте автор показывает прогресс взглядов по указанным вопросам, указывает на нерешенные проблемы в понимании этиологии и патогенеза острых язв.

SUMMARY

ACUTE ULCERS OF DIGESTIVE SYSTEM: ETHIOLOGY, PATHOGENESIS, CLASSIFICATION, DIAGNOSIS

(Review)

Article is dedicated to analysis of literature data on the frequency, localisation, ethiology, pathogenesis, clinic and diagnosis of acute (stress) ulcers of digestive tract. The dynamic of views on these question is shown in historical aspects. The undecided problems in understanding of ethiology and pathogenesis of stress ulcers were shown.