Інтубація кішечнику: критичний погляд

Мендель М. А., Волостников Є. В., Плотніков Ю. В., Шейко В. Д., Шмідт Я. Інтубація кішечнику: критичний погляд // Харківська хірургічна школа. – 2014. — № 1(64). – С.91-97.

ІНТУБАЦІЯ КИШЕЧНИКУ: КРИТИЧНИЙ ПОГЛЯД

Міжнародне інтернет-співтовариство хірургів «Російський суржинет»

СЛАЙДИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ

Назоінтестинальна інтубація (НІІ) при гострій кишковій непрохідності (ГКН) широко поширена та рекомендується в країнах пострадянського простору [7, 10, 58], вона включена в протоколи надання допомоги в Росії й Україні [15, 17], але її практично не застосовують за рубежем. Виникає необхідність розглянути і зрозуміти причини настільки значимого відмінності підходів, оцінити проведені дослідження з позицій доказової медицини й намітити шляхи стандартизації хірургічного лікування ГКН.

Мета роботи: Аналіз причин, чому методику НІІ, широко розповсюджену в країнах пострадянського простору, не використовують за рубежем, оцінити її обґрунтованість, клінічну ефективність і доцільність.

Матеріали й методи: Стаття є проектом, виконаним членами міжнародного інтернет-співтовариства хірургів «Російський суржинет» (www.surginet.info). Авторами проведений пошук і аналіз джерел літератури в базі «MEDLINE» (ключові слова «intraoperative intestinal intubation», «intestinal splinting», «long intestinal tube», «Miller-Abbott tube», «Cantor tube», «Baker tube»), монографічній і дисертаційній літературі, а також враховані думки учасників численних дискусій з питань інтубації кишечнику в інтернет-конференції «Російський суржинет» і результати персонального досвіду авторів.

Результати дослідження: У результаті пошуку були відібрано 159 джерел літератури, відповідних до критеріїв використання внутрішньопросвітної інтубації кишечнику для лікування ГКН, з них тільки 1 рандомізоване контрольоване дослідження, виконане в 1996 році [45]. Аналіз відібраних джерел наведений у представленому огляді.

Історична довідка. Перше повідомлення про успішне проведення інтубації кишечнику з метою декомпресії належить G. Scheltema (1908) [53], хоча це була інтубація неоперованого пацієнта. З метою інтубації тонкої кишки, в 1932 році T. Miller et W. Abbott розробили двухпросвітний зонд із балоном на кінці та в 1934 опублікували перші результати його застосування, ефективність, по їхніх даних, склала 80% [38, 47]. Для додання зонду більшої ригідності в 1941 році W. Abbott [22] застосував стилет з нержавіючої сталі. За пропозицією J.C. Thurner et al., (1958) зонд Miller-Abbott почали використовувати для трансназальної інтубації тонкої кишки [59]. В 1959 році вашингтонський хірург J. Baker на кінці зонда помістив балон, що роздувається, а зі способів інтубації перевагу надавав проведенню зонда через гастростому [25]. З іменем J. Baker (1968) зв’язана також перша пропозиція по використанню інтубаційного зонда, як каркаса для попередження виникнення рецидивів спайкової ГКН [26]. В 1965 році G.Scheibe [52] використовував зонд Miller-Abbott з метою ретроградного дренування тонкої кишки. В 1971 році Н.С. Андросов описав техніку інтраопераційної трансоральної інтубації тонкої кишки з виведенням проксимального кінця зонда назовні через носові ходи [2].

Доопераційна зондова декомпресія. Ще в 40-х роках минулого сторіччя було припущено, що введення довгого зонда до місця обструкції дозволить краще розвантажити роздуту кишку й у ряді випадків ліквідувати непрохідність або краще підготувати пацієнта до оперативного лікування. Ця методика одержала назву «довгого кишкового зонда» (long tube), була широко поширена в закордонних країнах в 60-х роках минулого сторіччя й застосовується дотепер. Був розроблений ряд модифікацій зондів: Міллера-Еботта [22], Беккера [25], Кантора [30, 31], Тхова [57] і ін. Цю методику застосовували або як початкову в лікуванні пацієнтів з ГКН, або при безуспішності лікування з використанням звичайного шлункового зонда [56].

Болонський консенсус по лікуванню спайкової непрохідності кишечнику, прийнятий в 2011 році [28] вказує, що переваги декомпресії за допомогою довгих кишкових зондів перед звичайною декомпресією за допомогою назогастрального зонда відсутні (рівень доказовості 1b, ступінь рекомендації A). Проспективне рандомізоване контрольоване дослідження, у якому порівнювали зондову декомпресію шлунковим зондом і довгим кишковим зондом, не змогло продемонструвати ніяких переваг одного методу перед іншим у пацієнтів зі спайковою ГКН. Післяопераційні ускладнення спостерігали в 23% пацієнтів, яких лікували шлунковим зондом, у порівнянні з 38% хворих, у яких використовували довгі кишкові зонди (P = 0,89) [21].

В 2007 році прийняті рекомендації EAST (Eastern Association for the Surgery of Trauma) по лікуванню гострої тонкокишкової непрохідності (ГТКН) [40], у яких зазначено, що при використанні шлункових зондів і довгих кишкових зондів немає значимої різниці в досягненні декомпресії, успішності консервативного лікування й кількості ускладнень. При спайковій ГКН спроба консервативного лікування з декомпресією довгим кишковим зондом рекомендована протягом 48-72 годин, при невдачі лікування показана лапаротомія з ентеролізом або резекцією кишки [39]. Частково цей висновок підтримали й експерти в Болоньї [28], указавши, що рання зондова декомпресія або за допомогою довгого кишкового зонда, або шлункового зонда необхідна в початковому лікуванні нестрангуляційної ГТКН разом з інфузійною терапією й корекцією електролітного балансу.

Інтраопераційна декомпресія із залишенням зонда. Першим показанням до НІІ є декомпресія кишечнику.Розширений при ГКН кишечник вимагає декомпресії під час хірургічної операції, яка забезпечує ряд переваг: усунення абдомінального копмпартмент-синдрому, можливість ушивання черевної порожнини без натягу, нормалізацію дихальної функції, зниження ризику аспирационной пневмонії, поліпшення перфузії кишкової стінки, відновлення моторної й всмоктувальної функцій кишечнику [24, 49]. Хоча є кілька методів декомпресії кишечнику, ідеального методу дотепер не розроблено, і серед хірургів існує ряд протиріч [49]. Вибір способу декомпресії в багатьох випадках визначається досвідом хірурга й прихильністю його до того або іншого методу, хоча більш правомірний диференційований підхід, обумовлений особливостями ситуації.

Вимоги до способу декомпресії: максимально повне звільнення кишечнику від рідини й газу; попередження інфікування черевної порожнини; можливість безперешкодного видалення вмісту в післяопераційному періоді; мінімальна травматичність; мінімальний вплив на дихальну функцію; мінімізація незручності для пацієнта [10, 14]. Найпоширенішими методами є аспірація кишкового вмісту через ентеротомію, безпосередньо через кінці кишки при її резекції, методи інтубації кишковими зондами, введеними трансназально, через гастро- або ентеростоми та «здоювання» вмісту по кишечникові ретроградно в шлунок або антеградно в товсту кишку.

Недоліком ентеротомічних способів є порушення цілості кишкової стінки. Методом однократної пункції неможливо вилучити більшу частину кишкового вмісту, секреція й накопичення кишкового вмісту після завершення маніпуляції триває. Вважається, що недоліками цих методів є більша ймовірність інфікування черевної порожнини, більша травма кишки, підвищений ризик неспроможності ентеротомного отвору [14, 20]. Однак, при пошуку даних літератури по частоті цих ускладнень, виявити їх не вдалося.

В теперішній час для спорожнювання кишечнику від застійного вмісту під час і після операції частіше використовують закриті методи. До них відносяться введення шлункового зонда й НІІ з евакуацією вмісту [7, 15, 17, 58].

Процес «здоювання» умісту кишки в проксимальнім або дистальному напрямку за допомогою пальців з метою декомпресії найбільше часто використовують у закордонних хірургічних клініках [24, 36]. Переміщений в шлунок вміст тонкої кишки евакуюють через шлунковий зонд. Здоювання часто застосовують, тому що при ньому немає ризиків і складностей, які зустрічаються в інших методах, не порушується цілісність кишкової стінки, його легко й швидко виконати, і воно не вимагає додаткових видаткових матеріалів і інструментів, і, вважають, що при ньому не буває ускладнень [24]. Хоча метод здоювання й зменшує м’язову скорочуваність, однак він не викликає порушення перистальтики, гістопатологічних або запальних змін або збільшення ступеня бактеріальної транслокації [34]. У той же час існує думка, що, при «здоюванні» кишкового вмісту, так само, як і при інтубації кишечнику, відбувається ушкодження вісцеральної очеревини на поверхні кишки, яка захоплюється пальцями й пропускається між ними [24].

Перевагою трансназальної інтубації є те, що можна використовувати нестерильний зонд; немає інфікування рук хірурга й операційного поля; повністю дренується шлунок і ДПК, чого не можна досягти при ретроградної інтубації. Недоліки методики: висока частота розвитку запалення верхніх дихальних шляхів, пневмонії; утруднення подиху й виражений дискомфорт для пацієнта через наявність стороннього предмета в носоглотці; при недотриманні правил постановки зонда й недостатньому догляді за такими хворими можливий заброс кишкового вмісту в стравохід і трахею; при НІІ можуть розвиватися важкі й летальні ускладнення [10, 20]. За даними Ю.М. Дедерера (1977) [6], в 41,6 % хворих гострим перитонітом із зовнішнім дренуванням ШКТ розвилася пневмонія.

Таким чином, установлене, що переваги декомпресії ШКТ за допомогою НІІ перед іншими методами не доведено.

Одне з показань, яке довше всього залишається для НІІ в закордонних країнах, — це внутрішньопросвітне шинування кишечнику для профілактики рецидиву спайкової ГКН, запропоноване J. Baker в 1968 році [26]. Однак, до нинішнього часу немає переконливих даних доказових досліджень про ефективність шинування кишечнику з метою профілактики рецидивів ГКН. C.H. Wittens et al., [62] використовували зонд Міллера-Эботта введений трансназально, або через гастро- або энтеростому протягом трьох тижнів після операції, видалення зонда виконували під наркозом. Середній час спостережень пацієнтів без рецидиву ГКН склало 11,3 року. У статті M.Z.Fazel і співавт., наводяться дані, що використання зонда Джонса для шинування кишки при спайковій ГКН показало зниження частоти повторних операцій у кілька раз [37], однак у даній роботі контролем служать результати частоти рецидивів спайкової кишкової непрохідності в тих же пацієнтів, до поступлення, під час якого була виконана інтубація, тому брати до уваги ці дані недоцільно.

У той же час у ряді досліджень не виявлена різниця в пізніх ускладненнях між шинуванням кишечнику й простим ентеролізом, хоча й відзначене незначуще зменшення ранніх післяопераційних ускладнень у групі НІІ [43, 45]. Не виявили достатньої ефективності при плікації кишечнику зондом Беккера й J.A. Weigelt et al., [60], кількість повторної спайкової ГКН протягом 3,9 років склало 9 %. Вони вважають показанням до інтубації великі десерозації тонкої кишки. Відношення до показань до шинування кишечнику шляхом тотальної інтубації відбиває назва публікації W.Al Sarakbi, P.G. Bentley [23], яке дослівно переводиться: «Шинування кишечнику шляхом тотальної інтубації — останній притулок для хірургічної безнадійності?».

Таким чином, ефективність шинування кишечнику за допомогою НІІ також не договорена

Недоліки й ускладнення НІІ. Багато хірургів негативно ставляться до інтубації тонкої кишки, указуючи на її травматичність, часті післяопераційні ускладнення, погану переносимість хворими тривалого перебування зонда в носоглотці [4, 5]. Проведені експериментальні дослідження з вивчення впливу інтубації на морфологічні зміни в кишковій стінці показали, що в результаті проведення зонда виникають структурні порушення у всіх шарах стінки кишки. Найбільш постійними були дистрофічні й некротичні зміни покривного епітелію слизуватої оболонки. Крім цього, виявлені множинні вогнищеві крововиливи в слизовому, підслизовому і м’язовому шарах кишкової стінки. У серозній оболонці виникає венозна гіперемія. У зв’язку із цими змінами більшість авторів відмовилися від інтубації тонкої кишки при більшості патологій і рекомендують використовувати її тільки у випадках стійкого парезу кишечнику, який не піддається іншим методам лікування [1, 3, 8, 48].

Метод НІІ має певні недоліки. На думку ряду дослідників, НІІ технічно складніше інших способів дренування. Частота невдалих спроб НІІ може досягати 20 % [8]. Внаслідок антиперистальтичного руху кишкового вмісту не завжди вдається досягти повноцінної декомпресії тонкої кишки [5, 11]. При тривалому перебуванні зонда у верхніх відділах ШКТ відбувається інфікування шлунка й стравоходу кишковою мікрофлорою (яке підсилюється введенням антисекреторних препаратів для профілактики гострих виразок). Виникають дуоденогастральний і гастроезофагеальний рефлюкси, гіперсекреція шлунка й збільшення застійного вмісту, що приводить до розвитку ерозивно-виразкового гастродуоденіту та езофагіту [9, 11, 12]. У зв’язку із цим ряд авторів вважає за необхідне додатково вводити зонд у шлунка або залишати в шлунку ділянка кишкового зонда з бічними отворами [8]. З метою додаткового розвантаження шлунка запропоновані багатоканальні зонди [16, 18]. Інфікування трахеобронхіального дерева під час трансназальної інтубації в післяопераційному періоді, а також порушення зовнішнього дихання внаслідок перебування зонда в носових ходах і безпосередньої близькості до трахеї, сприяють більш частому виникненню легеневих ускладнень [8, 46]. При хронічній ішемічній хворобі серця тривале перебування зонда у верхніх відділах травного тракту погіршує серцеву діяльність і сприяє прогресуванню ішемії міокарда. Ускладненнями НІІ можуть бути носові кровотечі, некроз крил носа, риніти, гайморити, паротити, синусіти, ларингіти, парез голосових зв’язувань, ларінгостеноз, пролежні й кровотечі зі стінки стравоходу. Тому багато дослідників рекомендують утриматися від НІІ в пацієнтів літнього й старечого віку, при захворюваннях серцево-судинної й дихальної систем, при варикозному розширенні вен стравоходу [11, 12, 13, 27, 46].  Описані інвагінації, пов’язані зі знаходженням або витягом зонда, деформація й ретракція кишечнику на зонді по типу «телескопа» [29, 50, 54]. Описані також утворення вузлів зонда [33, 41, 42, 61], пролежні кишкової стінки або кишкова непрохідність, пов’язана з патологічним розширенням дистального резервуара зонда [55], странгуляція товстої й тонкої кишки з некрозом при НІІ внаслідок перекруту брижі навколо кишкового зонда, що закінчився летальним результатом [63]. Головною причиною стриманого, а іноді й негативного, відносини до відкритих методів інтубації через кишкову стінку є небезпека відходження стоми від передньої черевної стінки, особливо при гнійному перитоніті [1, 7, 19, 32]. Точна частота ускладнень, пов’язаних із зондом і інтубацією, невідома. У деяких опублікованих серіях вона досягає 4-25% [56, 57, 60, 63].

Отже, методика інтубації кишечнику має ряд серйозних, потенційно небезпечних для життя, ускладнень.

Обговорення. Виникла парадоксальна ситуація: при широкому поширенні методу НІІ в країнах пострадянського простору, у закордонних країнах цю методику майже не використовують, багато хірургів про неї навіть не знають. При великій кількості досліджень по інтубації кишечнику у вітчизняній літературі, публікації після 70-х років ХХ століття в закордонній літературі є одиничними, більшість із них присвячене декомпресії в передопераційному веденні. Причин цього декілька. Вітчизняні автори практично не відомі за рубежем, тому що вони не публікують свої роботи у визнаних міжнародних журналах.

Немаловажні причини, наведені N. Törer et al. [34]: при використанні довгих интубаційних зондів хірург зустрічається з такими питаннями, як: відсутність їх в операційній і на ринку (у багатьох країнах їх припинили випускати), технічні складності в проведенні зонда уздовж усього кишечнику, часта закупорка цих зондів при аспірації й тривалий час їх знаходження в кишечнику. Також на користь відмови від інтубації послужив значний розвиток інтенсивної терапії, що дозволяє більш ефективно лікувати хворих з ендотоксикозами й важкими порушеннями гомеостазу.

Частково складності відображені в одній з закордонних дисертаційних робіт із НІІ. У Німеччині (на території колишньої НДР) вивчене застосування протеїно-керованого зонда [35]. У ньому замість балона, що роздувається, використовувався наконечник з желатину. У пацієнтів без НІІ термін перебування в стаціонарі був на 6 днів менше (р<0,05). Примітно, що 7 пацієнтів з 95 у групі із НІІ на 2 добу самі вилучили собі зонд, і їх знаходження в стаціонарі було на 6 діб коротше, ніж в тих, що залишилися. Летальність і частота ускладнень були порівнянні в обох групах, однак у групі із НІІ було 11 специфічних для методики ускладнень, одне з них летальне. На думку закордонних колег, основною причиною відмови від зонда є не його можливі ускладнення, а то, що він ніяким чином не вписується в концепцію Фаст-трэк-реабілітації, яка стала можливою при сучасній інтенсивній терапії, ранньому початку ентерального харчування й ранньої мобілізації пацієнтів. Також немаловажною причиною відмови від НІІ стала економічна доцільність. Середній строк перебування в стаціонарі пацієнта з ГКН у закордонних країнах становить 5-7 діб, а знаходження зонда при інтубації кишечнику значно збільшує цей термін. Важливими причинами відмови від НІІ закордонних хірургів є виражений дискомфорт для пацієнтів, технічні труднощі НІІ, специфічні для методики важкі, потенційно летальні ускладнення, подовження строків перебування пацієнта в стаціонарі.

Про відношення закордонних хірургів до інтубації кишечнику свідчить той факт, що 12-літній досвід клініки Мейо склав усього 47 хворих [51], а в клініці університету Томаса Джефферсона (Пенсільванія) за 20 років интубацию використовували в 35 хворих [39].

Більшість досліджень вітчизняних авторів по НІІ написані в епоху до доказової медицини, яка в цей час визначає показання до використання методів лікування в закордонних країнах. Проспективні рандомізовані дослідження не виявили значимої різниці в ступені досягнення декомпресії, частоті ускладнень після хірургічного лікування при застосуванні простого шлункового зонда й довгих кишкових зондів. Більше того, використання інтубаційних зондів супроводжувалося статистично значимим збільшенням тривалості перебування пацієнта в стаціонарі, тривалістю післяопераційного парезу кишечнику, і, в окремих дослідженнях, збільшенням кількості ускладнень. Тому закордонні автори консенсусних документів і стандартів уважають, що на даний момент відсутні доведені переваги у використанні інтубаційних кишкових зондів перед декомпресією звичайними шлунковими зондами [40, 44, 49].

Отже, у цей час питання НІІ з погляду доказової медицини далеке від остаточного розв’язку. Вибір способу інтраопераційної і післяопераційної декомпресії травного тракту повинен вирішуватися індивідуально для кожного пацієнта, ґрунтуватися на особливостях його патології, досвіду клініки, оперуючого хірурга й даних сучасних наукових досліджень. Слід ставитися до НІІ тонкої кишки з обережністю, тому що літературні дані вказують на те, що строгих показань до її виконання немає, і ця методика повинна бути залишена в минулому.

Висновки. У цей час недостатньо доказових досліджень про доцільність і ефективності НІІ, у той же час результати лікування непрохідності кишечнику із НІІ й без неї порівнянні.

Доцільно провести глибокий і всебічний аналіз використання НІІ при ГКН і переглянути її використання у розглянутої категорії пацієнтів у національних стандартах.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Алиев М.Л. Хирургия острой кишечной непроходимости / М.Л. Алиев, Ю.П. Шальков. — Алма-Ата, 1996. — 256 с.
  2. Андросов Н.С. О дренировании тонкой кишки при оперативном лечении кишечной непроходимости / Н.С. Андросов // Вестн. хирургии. — 1971. — Т. 106, N.5. — С. 40–43.
  3. Андрющенко В.П. Патоморфологічні зміни тонкої кишки при її декомпресії шляхом інтубації / В.П.Андрющенко, С.Т. Федоренко, В.З. Макар // Клін. хірургія. — 1995. — № 2. — С. 14-15.
  4. Гайбатов С.П. Комплексное лечение перитонеального шока /  С.П. Гайбатов, Р.С. Гайбатов, К.З. Шугаибова  // Материалы 3-го конгресса Ассоциации хирургов им. Н.И. Пирогова. — Москва, 2001. — С. 33.
  5. Горский А.В. Технические аспекты назогастроинтестинальной интубации / А.В. Горский, А.Г. Кригер, И.П. Мельник // Вестник Хирургии. — 1993. — № 1-2. — С. 111-112.
  6. Дедерер Ю.М. Наружное дренирование желудочно-кишечного тракта при послеоперационной паралитической непроходимости / Ю.М. Дедерер, А.В. Куновский // Хирургия. — 1977. — № 11. — С. 56-61.
  7. Ерюхин И.А. Кишечная непроходимость: руководство для врачей / И.А. Ерюхин, В.П. Петров, М.Д. Ханевич. — СПб: Питер, 1999. — 448 с.
  8. Жданов С.М. Комплексне лікування гострої тонкокишкової непрохідності з використанням ранньої ентеральної терапії (клініко-експериментальне дослідження): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня  канд. мед. наук: спец 14.01.03 «Хірургія» / С.М. Жданов. — Київ, 2008. — 20 с.
  9. Литвиненко И.В. Анализ лечения больных с общим перитонитом за 20 лет / И.В. Литвиненко, Ф.Ш. Алиев, И.М.  Крючков // Материалы 3-го конгресса Ассоциации хирургов им. Н.И. Пирогова. — Москва, 2001. — С. 46-47.
  10. Непроходимость кишечника: руководство для врачей / Под ред. А.П.Радзиховского. – К.: Феникс, 2012. – 504 с.
  11. Нечаев Э.А. Дренирование тонкой кишки при перитоните и кишечной непроходимости / Э.А. Нечаев, А.А. Курыгин, М.Д. Ханевич. – СПб, 1993. — 238 с.
  12. Нифантьев О.Е. Механическая непроходимость кишечника: Вопросы и ответы / О.Е. Нифантьев. — Красноярск, 1989. — 207 с.
  13. Петров В.П. Кишечная непроходимость / В.П. Петров, И.А. Ерюхин. — М.: Медицина, 1989. — 286 с.
  14. Принципы лечения хирургических больных на фоне хронических обструктивных заболеваний легких / Под ред. О.Н.Гириной, А.П.Радзиховского и И.П.Шлапака. — К.: Феникс, 2002. — 312 с.
  15. Протоколы диагностики и лечения острых хирургических заболеваний органов брюшной полости /Ассоциация хирургов Санкт-Петербурга, Санкт-Петербургский научно-исследовательский институт скорой помощи им. И.И. Джанелидзе. — СПб., 2007. – 59 с.
  16. Синдром энтеральной недостаточности при перитоните и кишечной непроходимости: автореф. дис. на соискание учен. степени доктора мед. наук: спец. 14.00.27 «хірургія» / М.Д. Ханевич. — СПб, 1993. — 44 с.
  17. Стандарти організації та професійно орієнтовані протоколи надання невідкладної допомоги хворим з невідкладною хірургічною патологією органів живота: науково-медичне видання / За редакцією Я.С. Березницького, П.Д. Фоміна. — Київ: ТОВ «Доктор-Медиа», 2010. — 470 с.
  18. Технические аспекты назоинтестинальной интубации / Б.К. Шуркалин, А.Г. Кригер, В.А. Горский [и др.]  // Хирургия. — 1999. — № 1. — С. 50-52.
  19. Чернов В.Н. Выбор способа интубации и декомпрессии тонкой кишки при острой непроходимости / В.Н. Чернов, В.Г. Химичев // Хирургия. — 1998. — № 11. — С. 30-34.
  20. Эффективна ли интубация кишечника при острой кишечной непроходимости? Старые догмы и эволюция взглядов / Н.А. Мендель, Е.В. Волостников, Ю.В. Плотников [и др.]  // Вестник хирургии им. И.И. Грекова. — 2013. — Том 172, № 4. — С. 100-104.
  21. A prospective, randomized trial of short versus long tubes in adhesive small-bowel obstruction / P.R. Fleshner, M.G. Siegman, G.I. Slater [et al.] // Am. J. Surg. — 1995. — Vol. 170, N.4. — P. 366-370.
  22. Abbott W.O. Indications for the use of the Miller-Abbott tube / W.O. Abbott // New Engl. J. Med. — 1941. — Vol. 225, N.17. — P. 641-646.
  23. Al Sarakbi W. Whole gut intubation splinting — last refuge for the surgically desperate? / W. Al Sarakbi, P.G. Bentley // Ann. R. Coll. Surg. Engl. — 2010. — Vol. 92, N.6. — P. 529-530.
  24. Aysan E. Complications of intestinal milking: experimental model / E. Aysan, M. Demir, E. Kinaci, F. Basak // A.N.Z. J. Surg. — 2005. — Vol. 75, N.5. — P. 322-325.
  25. Baker J.W. A long jejunostomy tube for decompressing intestinal obstruction / J.W. Baker // Surg. Gynecol. Obstet. — 1959. — Vol. 109. — P. 518-520.
  26. Baker J.W. Stitchless plication for recurring obstruction of the small bowel / J.W. Baker // Am. J. Surg. — 1968. — Vol. 116, N.2. — P. 316-324.
  27. Bender J.S. Small bowel obstruction in the elderly / J.S. Bender, M.J. Bsulto, C.H. Graham  //Amer. Surg. — 1989. — Vol. 55, N.6. — P. 385-388.
  28. Bologna Guidelines for Diagnosis and Management of Adhesive Small Bowel Obstruction (ASBO): 2010 Evidence-Based Guidelines of the World Society of Emergency Surgery / F. Catena, S. Di Saverio, M.D. Kelly [et al.]  // World J. Emerg. Surg. — 2011. — Vol. 6:5.
  29. Brown E.O. Retrograde jejunal intussusception following the use of a Cantor intestinal tube / E.O. Brown, J.M. Miller // Am. J. Proctol. Gastroenterol. Colon Rectal Surg. — 1981. — Vol. 32, N.6. — P. 28-33.
  30. Cantor M.O. Evolution of the silicone rubber intestinal decompression tube / M.O. Cantor // J. Mich. State Med. Soc. — 1962. — Vol. 61. — P. 703-707.
  31. Cantor M.O. Use and abuse of intestinal decompression tube; a study based upon 200 cases / M.O. Cantor, C.S. Kennedy, R.P. Reynolds  // Am. J. Surg. — 1947. — Vol. 73, N.4. — P. 437-449.
  32. Del Pino A. Enterostomal complication: are emergently created enterostomas at greater / A. Del Pino, J.R. Cintron, C.P. Orsay  // Am. Surg. — 1997. — Vol. 63, N.7. — P. 653-656.
  33. Dyster M.B. The kinked Cantor tube syndrome / M.B. Dyster, M. Krass, L.M.  Adams // J. Fam. Pract. — 1981. — Vol. 13, N.7. — P. 1059-1062.
  34. Effect of manual bowel decompression (milking) in the obstructed small bowel / N. Törer, T.Z. Nursal, H. Tufan [et al.] // Am. J. Surg. — 2008. — Vol. 195, N.6. — P. 807-813.
  35. Ermisch L. Ergebnisse bei der anwendung einer neuen dünndarmsonde: indikationsstellung, effizienz, handhabung und verfahrensspezifische komplikationen: Dissertation zur erlangung des doctor medicinae / L. Ermisch. — Leipzig, 2004. — 88 p.
  36. Esser G. Decompression technique for ileus; emptying of the intestine with the fingers / G. Esser // Langenbecks Arch. Chir. — 1978. — Vol. 347. — P. 387-392.
  37. Fazel M.Z. Long-term follow-up of the use of the Jones’ intestinal tube in adhesive small bowel obstruction / M.Z. Fazel, R.W. Jamieson, C.J. Watson // Ann. R. Coll. Surg. Engl. — 2009. — Vol. 91, N.1. — P. 50-54.
  38. Gowen G.F. Decompression is essential in the management of small bowel obstruction / G.F. Gowen  // Am. J. Surg. – 1997. – Vol.173, N.6. – P.459-460.
  39. Gowen G.F. Long tube decompression is successful in 90% of patients with adhesive small bowel obstruction / G.F. Gowen // Am. J. Surg. — 2003. — Vol. 185, N.6. — P. 512-515.
  40. Guidelines for management of small bowel obstruction / J.J. Jr. Diaz, F. Bokhari, N.T. Mowery [et al.] // J. Trauma. — 2008. — Vol. 64, N.6. — P. 1651-1664.
  41. Herschman A. Knotted intestinal decompression tube / A. Herschman, J.L. Phillips  // J.A.M.A. — 1968. — Vol. 204, N.7. — P. 634.
  42. Knot formation in a long tube used in the treatment of a post-operative adhesive small bowel obstruction / E. Otsuji, T. Yamaguchi, K. Sawai [et al.] // Hepatogastroenterology. — 1999. — Vol. 46, N.30. — P. 3172-3174.
  43. Mais J. Can «internal intestinal splinting» prevent ileus recurrence? Results of a retrospective comparative study / J. Mais, F.W. Eigler  // Chirurg. — 1998. -Vol.69, N.2. — P. 168-173.
  44. Meissner K. Effectiveness of intestinal tube splinting: a prospective observational study / K. Meissner // Dig. Surg. — 2000. — Vol. 17, N. 1. — P. 49 -56.
  45. Meissner K. Intestinal splinting for uncomplicated early postoperative small bowel obstruction: is it worthwhile? / K. Meissner // Hepatogastroenterology. — 1996. -Vol.43, N.10. — P. 813-818.
  46. Merrett N.D. Bacteremia associated with operative decompression of a small bowel obstruction / N.D. Merrett, J. Jorgenson, P. Schwartsz // Journal of Americal College of Surgeons. — 1994. — Vol. 179, N.1. — P. 33-37.
  47. Miller T.G. Intestinal intubation: a practical technique / T.G. Miller, W.O. Abbott // Am. J. Med. Sci. — 1934. — Vol. 187, N.3. — P. 595-599.
  48. Piclleman J. The management of patients with suspected early postoperative small bowel obstruction / J. Piclleman, R.M. Lee // Ann.Surg. — 1989. — Vol. 201, N.2.-P.216-219.
  49. Post S. Verlassenes, Bewahrtes und Aktuelles zur operativen Dunndarmileus-Therapie / S. Post, K.L. Schuster // Chirurg. — 2000. — Vol. 71, N.5. — 524-531.
  50. Renell C.L. Intubation with telescoping of small bowel / C.L. Renell // Radiology. — 1970. — Vol. 97. — P. 89-90.
  51. Rodriguez-Ruesga R. Twelve-year experience with the long intestinal tube / R. Rodriguez-Ruesga, A.P. Meagher, B.G. Wolff // World. J. Surg. — 1995. — Vol. 19, N.4. — P. 627-630.
  52. Scheibe G. Der Wert der entlastenden Zokostomie in der Darmchirurgie / G. Scheibe // Zbl. Chir. — 1965. — Vol. 90, N.38. — P. 2025-2029.
  53. Scheltema G. Permeation in the Examination and Treatment of the Stomach and Intestines / G. Scheltema // Arch. Roentg. Ray, London. — 1908. — Vol. 13. — P. 144.
  54. Shub H.A. Intussusception complicating intestinal intubation with a long Cantor tube: report of four cases / H.A. Shub, R.J. Rubin, E.P. Savati // Dis. Colon Rectum. — 1978. — Vol. 21, N.2. — P. 130-134.
  55. Small bowel obstruction caused by gaseous distension of the Cantor tube balloon / B.R. Smoger, R.J. Rosen, S.K. Teplick [et al.] // Am. J. Roentgenol. — 1980. — Vol. 135, N.3. — P. 612-613.
  56. Snyder C.L. Nonoperative management of small-bowel obstruction with endoscopic long intestinal tube placement / C.L. Snyder, K.L. Ferrell, R.L. Goodale, A.S. Leonard // Am. Surg. — 1990. — Vol. 56, N.10. — P. 587-592.
  57. Sprouse L.R. Twelve-year experience with the Thow long intestinal tube: a means of preventing postoperative bowel obstruction / L.R. Sprouse, C.I. Arnold, G.B. Thow, R.P. Burns // Am. Surg. — 2001. — Vol. 67, N.4. — P. 357-360.
  58. Study of long intestinal tube for decompression of obstructive left colon cancer / T. Eguchi, Y. Takahashi, S. Asai [et al.] // Hepatogastroenterology. — 1999. — Vol. 46, N.29. — P. 2835-2838.
  59. Thurner J.C. Postoperative morbility and mortality in intestinal obstruction: comparative study of 100 consecutive cases from each of past three decades / J.C. Thurner, W.H. Dearing, C.S. Judd // Ann. Surg. — 1958. — Vol. 147, N.1. — P. 33-38.
  60. Weigelt J.A. Complications and results of 160 Baker tube plications / J.A. Weigelt, W.H. Snyder, J.L. Norman // Am. J. Surg. — 1980. — Vol. 140, N. 6. — P. 810-815.
  61. Wien F.E. Complication of Cantor-tube insertion / F.E. Wien, J. Cooperman // N. Engl. J. Med. — 2001. — Vol. 344, N.13. — P. 974.
  62. Wittens C.H. Intraluminal Miller-Abbott tube stenting as treatment and prophylaxis of recurrent intestinal obstruction / C.H. Wittens, J.D. Munting, J.  Lens // Neth. J. Surg. — 1990. — Vol. 42, N.5. — P. 123-127.
  63. Yoshino M.T. Strangulation of the colon caused by an intestinal decompression tube: radiographic findings / M.T. Yoshino, R.R. Jr. Boyle // Am. J. Roentgenol. — 1987. — Vol. 149, N.4. — P. 735-736.

М.А.Мендель, Є.В.Волостников, Ю.В.Плотніков, В.Д.Шейко, Я.Шмідт

ІНТУБАЦІЯ КИШЕЧНИКУ: КРИТИЧНИЙ ПОГЛЯД

(Міжнародне інтернет-співтовариство хірургів «Російський суржинет»)

Ключові слова: інтубація кишечника, назоінтестинальна інтубація, непрохідність кишечнику.

Автори вивчили проблему суттєвої різниці в практиці лікування хворих з гострою кишковою непрохідністю в країнах пострадянського простору і за кордоном, а саме питання назоінтестинальної інтубації кишечнику. Проведений аналіз використання інтубаційних зондів, переваг і недоліків їх застосування, ускладнень. Розглянуті доказові дослідження використання  кишкових зондів и причини того, чому їх не використовують за кордоном.

Автори вважають, що слід відноситися до інтубації тонкої кишки з обережністю, так як переваг її виконання, по даним літератури, немає, а частота ускладнень, подовження тривалості лікування и незручність для хворих перевищує її потенціальні переваги.

 

Н.А.Мендель, Е.В.Волостников, Ю.В.Плотников, В.Д.Шейко, Я.Шмидт

ИНТУБАЦИЯ КИШЕЧНИКА: КРИТИЧЕСКИЙ ВЗГЛЯД

Ключевые слова: интубация кишечника, назоинтестинальная интубация, непроходимость кишечника

Авторы изучили проблему существенного различия в практике лечения пациентов с острой кишечной непроходимостью в странах постсоветского пространства и за рубежом, а именно вопроса назоинтестинальной интубации кишечника. Проведен анализ использования интубационных зондов, преимуществ и недостатков их применения, осложнений. Рассмотрены доказательные исследования использования кишечных зондов и причины того, почему их не используют в зарубежных странах.

Авторы считают, что следует относиться к интубации тонкой кишки с осторожностью, так как преимуществ её выполнения, по данным литературы, нет, а частота осложнений, удлинение продолжительности лечения и неудобство для больных превышают её потенциальные преимущества.

 

N.A.Mendel, E.V.Volostnikov, Yu.V.Plotnikov, V.D.Sheiko, J.Schmidt

INTESTINAL INTUBATION: CRITICAL VIEW

Key words: intestinal intubation, nasointestinal intubation, bowel obstruction

Authors studied the problem of a significant difference in the practice of acute intestinal obstruction treatment in the post-Soviet countries and abroad, namely the question of the nasointestinal bowel intubation. The advantages, disadvantages and complications of intestinal tubes use were analyzed. Considered evidence of studies of intestinal tubes and the reasons why they are not in use in foreign countries.

The authors conclude that one should treat small bowel intubation with caution, as the benefits of its implementation, according to published data are absent but the complication rate, lengthening the duration of treatment and non-convenience for patients greater than its potential benefits.
ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

Мендель Микола Андрійович, к.м.н,, доцент, кафедра загальної та невідкладної хірургії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, медичний центр «Оберіг», Київ, Україна.

Волостников Євген Васильович, к.м.н., завідувач хірургічним відділенням 2 міської клінічної лікарні, м. Ставрополь, Російська Федерація.

Плотніков Юрій Володимирович, д.м.н, професор, кафедра госпітальної хірургії ім. В.А. Оппеля Північно-Західного державного медичного університету імені І.І.Мечникова, Санкт-Петербург, Російська Федерація

Шейко Володимир Дмитрович, д.м.н., професор, завідувач кафедри хірургії № 2 ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія», Полтава, Україна

Шмідт Ян, доктор медицини, обер-лікар Клініки загальної, вісцеральної, торакальної, судинної хірургії і проктології в ЕльбеКлінік Штаде-Букстехуде, м. Штаде, Федеративна Республіка Німеччини